РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 грудня 2006 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2006 року ОСОБА_1. в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки пред'явила в суді позов до ОСОБА_3. про визнання  частково недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 в м. Житомирі в частині покупця.

 Зазначала, що з 7 березня 1987 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_2,                 13 жовтня 1989 року народження. Під час шлюбу відповідач продав приватизовану квартиру АДРЕСА_2 в                        м. Житомирі, власниками якої були всі члени сім'ї, та за отримані кошти 4 травня 2000 року придбав будинок АДРЕСА_1 в м. Житомирі.

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу спірного будинку укладений на ім'я відповідача і останній не визнає за нею та дочкою право власності на будинок, ОСОБА_1. просила визнати недійсним в частині покупця зазначений договір та вважати покупцями за договором в частині 2/3 будинку її та дочку ОСОБА_2.

У подальшому позивачка відмовилася від заявлених позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та посилаючись на те, що спірний будинок був придбаний в період шлюбу сторонами (батьками і дитиною) за рахунок спільних коштів, то відповідно до ст. 175 Сімейного кодексу України та ч. 4 ст. 368 ЦК України він належить їм на праві спільної сумісної власності. Оскільки відповідач не визнає за нею та дочкою право власності на спірний будинок, тому просила визнати за нею та неповнолітньою дочкою ОСОБА_2. право власності на 1/3 частину (за кожною) будинку АДРЕСА_1 в м. Житомирі.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 6 вересня 2006 року відмова позивачки від позову в зазначеній частині прийнята судом і провадження у справі в цій частині закрито (а.с. 52).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 вересня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 25 грудня 2006 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1. право власності на 1/3 частину спірного будинку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить частково скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у визнанні права власності на 1/3 частину спірного будинку за неповнолітньою дочкою, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в зазначеній частині.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, ст. 16 Закону України «Про власність», які регулюють спірні правовідносини, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи спірний будинок придбано сторонами 4 травня 2000 року в період шлюбу, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що він є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання позивачки на ст. 175 СК України та ст. 368 ЦК України є безпідставним, оскільки дані норми закону не мають зворотної сили та на правовідносини, що виникли між сторонами, не поширюються.

Суди, задовольняючи частково позов, з урахуванням встановлених при розгляді справи обставин дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за неповнолітньою ОСОБА_2. права власності на частину  спірного будинку.

Однак, ухвалюючи рішення про визнання за позивачкою права власності на 1/3 частину спірного будинку, суди невірно визначили належну їй частину.

Згідно вимог ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі  поділу  майна,  яке  є  спільною  сумісною  власністю подружжя,  їх  частки  визнаються рівними.

За таких обставин, суди, визнавши спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1, повинні були визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 в                    м. Житомирі.

 Ураховуючи, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, судові рішення відповідно до статті 341 ЦПК України підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 грудня 2006 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 в м. Житомирі скасувати і в цій частині постановити нове рішення.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 в м. Житомирі.

У решті - рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.